Завантажити - http://ukrlit2013.at.ua/tabl/TsitatiZNO.doc
Інститутка - видалено [upd 05.13]
Бондарівна – «Не багата я і проста, но чесного роду…»
Ігор («Слово о полку Ігоревім») - « хочу списа приломити
кінець поля Половецького»
Еней – «Поганий, мерзький, скверний, бридкий, Нікчемний, ланець, кателик. Гульвіса, пакосний, престидкий, Негідний, злодій, єретик!»
Наталка
Полтавка – «Я покорюсь вашій волі і для вас за первого жениха, вам угодного, піду
замуж… перенесу своє горе» «Сама заробляє
собі на прожиття; вірно чекає хлопця, якого кохає; має природний розум,
кмітливість; готова до самопожертви заради матері»
Терпило («Наталка Полтавка») - «понадіявшись на своє багатство, зачав
знакомитись не з рівнею: зачав, бач, заводити бенкети з повитчиками, з
канцеляристами, з купцями і цехмістрами –
пив, гуляв і шахровав гроші; покинув свій промисл і мало-помалу розточив
своє добро, розпився...»
Петро («Наталка Полтавка») - про театр: «На комедії одні виходять –
поговорять, поговорять та й підуть; другі ж вийдуть те ж роблять; деколи під
музику співають, сміються, плачуть, лаються…»,
Возний («Наталка Полтавка») – «От юних літ не знал я любові, Не ощущал возженія в крові;»
Передмова до «Марусі» «Нехай же знають і наших! Бо є такі люди, що говорять та й пишуть,
буцімто з наших ніхто не втне, щоб було і звичайне, і ніжне, і розумне»,
Василь («Маруся») - Гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі,
очі веселенькі, як зірочки; на виду рум’яний, моторний, звичайний; жупан на ньому синій і китаєва юпка, поясом з аглицької каламайки підперезаний, у тяжинових штанях,
чоботи добрі, шкапові, з підковами.
Наум Дрот («Маруся»)
- «Господи
милосердний, дай моїй дочечці доброго чоловіка: не за мої гріхи, а за її
добрість пошли їй щастя...»
Максим Гудзь («Хіба
ревуть воли, як ясла повні?») - Моторний, сміливий, він скрізь давав усьому
привід; оступався за товаришів, коли ті де на гулянках заводили спірку;
говіркий, він завжди вибріхувався перед начальством, як де попадалось
товариство.
Чіпка («Хіба ревуть») - «Козак
у ньому починається від батька; материн характер пояснює його прив’язаність до
Галі й до землі» І «Я - отаман… Як почує товариство, що кинув, -
не животіть тоді мені. Поклялися ми так один
одному...» І «Ішов справді парубок. На перший погляд йому, може, літ
до двадцятка добиралося. Чорний шовковий пух тільки що висипався на верхній
губі, де колись малося бути вусам; на мов стесаній борідці де-где поп'ялось
тонке, як павутиння, волоссячко. Ніс невеличкий, тонкий, трохи загострений;
темні карі очі — теж гострі; лице довгобразе — козаче; ні високого,
ні низького зросту, — тільки плечі широкі, та груди високі... Оце й уся
врода. Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах.
Одно тільки в цього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка.
Ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою
тугою...»
Галя (польова царівна «Хіба ревуть…») – «Низенька, чорнява, заквітчана польовими
квітками, вона й трохи не схожа була на селянок, часто запечених сонцем,
високих, іноді дуже неповоротких дівчат. Маленька, кругленька, швидка й жвава,
одягнена у зелене убрання, між високим зеленим житом, - вона здавалась
русалкою…»
Лаврін («Кайдашева сім’я») - ...Молоде довгасте лице було рум’яне. Веселі сині, як небо, очі світили привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи – все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.
Максим Гримач - «Мав дві дочки. Одна - Катрею звали - вже дівчина доросла, а хороша та пишна, як королівна; друга - Тетяна, так собі підліток, невеличечка»
Іван Брюховецький («Чорна рада») - «Чоловічок
сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові,
попротоптувані - і пучки видно. Хіба по шаблі можна б догадуватися, що воно
щось не просте: шабля аж горіла од золота; да й та на йому була мов чужа. I
постать, і врода в його була зовсім не гетьманська»
«Кайдашева сім’я» - «3 серїі кумедних подій виростає реальна і
трагічна за своєю суттю картина життя селянства, яке потрапило з кріпосницького
ярма у безвихідь нових пореформених відносин»
Маруся Кайдашиха - «…Стояла над душею в Мотрі,
наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду»
Омелько Кайдаш - «Ви знаєте, що хто сьогодні спостить цілий
день, той ніколи не потопатиме в воді і не вмре
наглою смертю...»
Сашко Діденко («За мить щастя») -
«Із звичайного став
незвичайним, став щедрим, багатим, багатшим за царів, королів!.. Наче напоєний чарами,
тільки й жив він тепер своїми золотими видіннями, отими снопами, й красою,
тільки й ждав, коли вийде з гауптвахти та знов гайне до своєї циганочки»
Іван Дідух («Камінний хрест») - «Аді, стою перед вами і говорю з вами, а тот
горб не віходить ми з голови. Таки го виджу та й
виджу, та й умирати буду та й буду го
видіти...»
«Та я вас просю, газди, аби ви, як мете
на світу неділю поле світити, аби ви ніколи мого горба не минали»
Маруся Чурай – «Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі.» І «Це – голос наш, це – пісня, це – душа» І
Грицько
Бобренко («Маруся Чурай») - «Під Берестечком бився ти сміливо. Під Зборовом також і над Пилявою своє ім’я ти не покрив неславою. І тільки у домашньому бою сміливість раптом втратив ти свою». І
«Грицько ж, він міряв не
тією міркою. В житті шукав дорогу
не пряму. Він народився під такою
зіркою, Що щось в душі двоїлося
йому.»
І «Ласкавий був, розгублений і добрий. Зайшов за мене, як за чорний обрій.»
Северин Наливайко («Маруся
Чурай») - Був
молодий і гарний був на вроду. І жив, і вмер, як личить козаку. За те, що він
боровся за свободу, його спалили в мідному бику
Той, що греблі рве («Лісова пісня») - "Молодий, дуже білявий,
синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа на ньому міниться барвами,
від каламутно-жовтої до ясно-блакитної, і поблискує гострими злотистими
іскрами”
Водяник («Лісова пісня») - "Він древній, сивий дід, довге
волосся і довга біла борода всуміш із баговинням звисають аж по пояс. Шати на ньому – барви мулу, на голові корона із
скойок”
Лісовик («Лісова пісня») - "Малий бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному
вбранні барви кори, у волохатій шапці з куниці”
Перелесник («Лісова пісня») - "Гарний хлопець у червоній одежі,
з червонястим, буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами, з
блискучими очима”
Мавка («Лісова пісня») - «Ну як-таки, щоб воля –
та пропала? Се так колись і вітер пропаде!» «Ні, любий, я тобі не дорікаю, а
тільки – смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись»
Ярема («Гайдамаки») – «Трапляється, часом тихенько заплаче, Та й то не од того, що серце болить: Що-небудь згадає або що побачить… Та й знову за працю. Отак треба жить!»
Батько
(«Зачарована Десна») – «Голова
в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі, тільки в очах
чомусь завжди було повно смутку: тяжкі кайдани неписьменності і несвободи.»
Григорій Многогрішний
(«Тигролови») – «— все життя йому — нині, завтра і на майбутнє — поламане і
попсоване непоправно, його вовче життя... Не поламана лишилась тільки воля та
жадоба щастя»
Іван («Тіні забутих предків») - Тепер Іван був уже
легінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і
пишну кресаню.
Під впливом пісні
сліпого бандуриста написано твір «Три
зозулі з поклоном»